Вер 09

На посаду очільниці Мінвету Оксану Коляду висунув ветеранський рух. Це і зрозуміло, адже Коляда проходила службу в МВС та в ЗСУ, очолювала управління комунікації і преси Міністерства оборони, протягом трьох місяців 2017 року була заступницею командувача АТО. Допомагала створювати Міністерство у справах ветеранів, де зрештою стала заступницею міністерки Ірини Фріз. Але якщо Коляда має стратегію щодо покращення ситуації з ветеранами, то з переселенцями ніколи не працювала. В інтерв’ю LB.ua новопризначена міністерка розмірковує про труднощі об’єднання в одне міністерство двох категорій людей, які бачили війну з різних боків, та розповідає про першочергові плани.

Ви були однією з ініціаторок створення Міністерства у справах ветеранів. Що вважаєте найбільшими досягненнями відомства, яке пропрацювало 9 місяців?

Найбільше досягнення – якісна комунікація з ветеранською спільнотою. Нам вдалося ефективно співпрацювати з Радою ветеранів, до якої входять представники 15 областей України. Ми створили за новим форматом Громадську раду, яку обирали шляхом електронного голосування.

Перемогою також є підготовка нормативної бази, прийняття закону і постанови про Єдиний державний реєстр ветеранів. Без цього ми не зможемо розуміти, хто наш клієнт. Сподіваюся, у 2020 році почнемо створення е-ветеран (електронного кабінету, – ред.) на базі Єдиного реєстру. Розробка концепту і запуск чотирьох ветеранських просторів в областях – це достатньо потужний і серйозний інструмент реінтеграції ветеранів у громаду; місце, де можна отримати психологічний супровід родини, консультації щодо відкриття власної справи. Сподіваюся, що ми масштабуємо проект на всі регіони.

Достатньо успішною була робота міжвідомчої групи МОЗу і Мінвету, під час якої відпрацювали окремий пакет медичних послуг для ветеранів. Ми дійшли висновку, що люди, які були на війні, мають специфічні захворювання – це стосується як фізичного, так і ментального здоров’я. Тож разом з МОЗом створюємо Центр захисту психологічного здоров’я ветеранів у Пущі Водиці. На його базі за сприяння міжнародних партнерів плануємо запустити тренінговий центр, аби готувати там спеціалістів, які надають сервіси ветеранам – соціальних працівників, лікарів, співробітників ветеранського простору.

Ми розробили державну програму про забезпечення житлом. Ветерани достатньо молоді люди, готові самі собі купити житло.

Це все ж, мабуть, винятки. Навряд чи багато ветеранів можуть собі дозволити квартири.

Справді не всі. Є достатньо успішний досвід в Житомирі, де ветерани об’єдналися у будівельний кооператив. Вони вклали у будівництво 50% від його вартості.

Які перспективи того, що вам вдасться отримати від Мінфіну гроші на програму забезпечення житлом?

Наше завдання – показувати Міністерству фінансів, що у нас є два шляхи. Війна в Афганістані закінчилася для СРСР 1989 року. 160 тисяч українців взяли у ній участь. Ми цього року виділили з державного бюджету 200 мільйон гривень на забезпечення їх житлом. Пройшло 30 років, а досі величезні суми витрачаються на закупівлю квартир. Тож виникає питання: чи не вигідніше стимулювати ветеранів заробити на житло (допомогти відкрити власну справу, дати можливість отримати іншу освіту, безвідсотковий кредит), аніж чекати на безкоштовну квартиру?

Наприклад, «Держмолодьжитло» покриває лише 10% від усіх потреб. Ми готові доводити Мінфіну і Кабміну, що для них вигідно фінансувати повністю цю програму. Якщо ветерани матимуть власне житло і роботу, то вони будуть приносити гроші у бюджет, а не 30 років тільки брати з нього.

У зв’язку з об’єднанням міністерств, чи не думали ви створити єдиний реєстр для ветеранів і переселенців?

У Мінсоцполітики є реєстр ВПО. Не знаю, наскільки він інформативний, але дає уявлення про кількість внутрішньо переміщених осіб. Правда, зовсім незрозуміло, скільки з них проживають на контрольованій території, а скільки – на непідконтрольній. Є проблема з прив’язкою отримання певних пільг до довідки про внутрішньо переміщену особу, що змушує людей постійно їздити через лінію зіткнення. Ми обговорювали це питання з новою міністеркою соцполітики Юлією Соколовською, яка також планує з міжнародними партнерами запускати е-social. Доцільно, мабуть, у єдиній базі мати свої підкатегорії.

У травні Кабмін передав Мінвету кошти Мінсоцполітики за трьома бюджетними програмами. Чи були використані ці гроші?

Вони використовуються, зокрема, на громадські організації. Нам треба розвивати проектну роботу. За таким принципом працює Ізраїль. Я знайома з роботою ізраїльської «Коаліції травми» – асоціації понад 40 недержавних організацій, які надають різні послуги ветеранам.

Ми також перебрали від Мінсоцу програму психологічної реабілітації, соціальної адаптації, санаторно-курортного лікування. Ці напрямки профінансовано на 39% від загальної потреби. З 1 січня ми будемо мати програму компенсації за житло.

Для нас головне – змінити формат. Підхід до реабілітації має бути комплексним. Маємо приклад Національної гвардії, яка здійснює декомпресію. Після виходу з зони бойових дій військових розміщують у реабілітаційному центрі, де надають першу психологічну допомогу, визначають фізичний стан, роблять моральну розгрузку і тільки після цього – відпускають додому чи до місць постійної дислокації. Французи порахували, що, витрачаючи тисячу євро на кожного військового, вони економлять 120 тисяч на лікування наслідків. Нам треба рухатися у цьому напрямку.

Що стосується санаторно-курортного лікування, то там величезні черги. На весь Печерський район Києва у 2019 році виділено шість путівок. Ветеран не може поїхати у санаторій влітку, бо гранична вартість визначена Мінсоцом – 500 гривень на добу, а реальна – 1500 гривень. Який санаторій на це погодиться? З одного боку, ми гарантуємо якусь пільгу ветеранам, з іншого – вона ніяк не підкріплена. Так само й з освітою – ветерану пропонують певний перелік професій, але у нього не питають, що йому цікаво.

Як ви бачите роботу нового Міністерства? Які ваші першочергові плани, задачі?

Першочерговий план – розробити стратегію діяльності уряду на найближчі 5 років, яка має бути презентована наприкінці вересня у Верховній раді. Ми працюємо над своєю частиною.

У Мінветі була Рада ветеранів і Громадська рада. Як ці органи будуть працювати в об’єднаному міністерстві?

Рада ветеранів однозначно залишиться дорадчим органом. З Громадською радою у Мінтоті незрозуміла ситуація, доходить до бійок під час засідань. Сподіваюся, на нашій зустрічі вони битися не будуть. Майбутнє цих рад залежить від обраної ідеології, варіанти – зробити дві ради чи об’єднати в одну.

Міжнародна організація з питань міграції головними проблемами переселенців називала працевлаштування і житло. Як їх вирішити?

Є кілька варіантів вирішення житлового питання – тимчасове житло, можливість пільгового кредитування і надання безкоштовного житла. Поки ми не вивчимо нашого клієнта, ми не зрозуміємо, що йому конкретно треба. Самотньому пенсіонеру може підійти житло соціального характеру типу гуртожитку, яке можливо будувати за допомогою міжнародних партнерів, а молодим сім’ям треба надавати квартири під пільгове кредитування. Дуже важливо, щоб це житло було у районах, де можна працевлаштуватися.

Держава не спромоглася достатньо допомогти переселенцям, адже багато з них повернулися на окуповані території. Як Україні втримати ВПО?

Що стосується і ветеранів, і внутрішньо переміщених осіб – це максимально спрощений механізм отримання ними сервісів – і житла, і працевлаштування, і реінтеграції у громаду, у тому числі через фінансування з місцевих бюджетів. Ми маємо стати для них тими, хто максимально швидко реінтегрує їх до звичайного життя, аби вони просто перестали бути нашими клієнтами.

За матеріалами журналістки
Діана БуцкоДіани Буцко 

автор: Інформаційна служба

Коментарі закриті.